Українсько-швейцарські відносини в 1918–1926 рр.: особливості дипломатичної присутності

Мета дослідження полягає у з’ясуванні процесу інституційного становлення українсько-швейцарських відносин у 1918–1921 рр. та особливостей дипломатичної присутності УНР у Швейцарії в 1918–1926 рр. Методологія спирається на принципи науковості, історизму, системності. У межах міждисциплінарного підходу використано загальнонаукові та спеціальнонаукові методи, зокрема архівної евристики, історіографічного аналізу, зовнішньої і внутрішньої критики джерела. Наукова новизна результатів дослідження полягає в реконструкції на підставі архівної інформації, опублікованих і неопублікованих джерел діяльності українських дипломатичних та консульських представництв у Берні, Цюріху, Женеві та з’ясуванні персоналій учасників процесу становлення українсько-швейцарських відносин у 1918–1926 рр., функцій і завдань дипломатичних, консульських представництв. Висновки. Розвиток українсько-швейцарських відносин у 1918–1921 рр. зумовлений геополітичною та економічною ситуацією в Європі під час та після завершення Першої світової війни. Економічна криза, що істотно вплинула на соціально-економічне становище Швейцарії, викликала інтерес швейцарської сторони до встановлення торгівельних відносин з Україною. Натомість для України налагодження дипломатичних відносин зі Швейцарією мало велике значення не лише у плані двосторонніх контактів, а і як можливість опосередкованої взаємодії з державами Антанти та участі в роботі міжнародних організацій. Українська дипломатична присутність у Швейцарії тривала до 1926 р. Її ключова особливість, попри «офіціозний» статус, полягала у відкритості влади до потреб українського представництва.