ГІПЕРГЛІКЕМІЯ ЯК СТРЕСОВА ВІДПОВІДЬ ОРГАНІЗМУ ПРИ БОЙОВИХ ПОРАНЕННЯХ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ВЛАСНИЙ ДОСВІД)

Актуальність. В умовах повномасштабної війни лікування військовослужбовців із політравмами потребує комплексного підходу до корекції метаболічних порушень. Стресова гіперглікемія (СГ) є типовою патофізіологічною відповіддю на бойову травму, що виникає внаслідок активації гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі та розвитку гострої інсулінорезистентності. Неконтрольована СГ корелює з підвищеною смертністю, ризиком септичних ускладнень та подовженням терміну госпіталізації.Мета роботи: на основі аналізу сучасної літератури та власних спостережень дослідити особливості розвитку стресової гіперглікемії у поранених чоловіків середнього віку, проаналізувати діагностичні підходи та оцінити ефективність стратегій глікемічного контролю залежно від характеру бойової травми.Матеріали та методи. Здійснено огляд світових протоколів та ретроспективний аналіз 596 ви­падків СГ у військовослужбовців (середній вік — 43,6 ± 3,2 року). Концентрацію глюкози визначали глюкозооксидазним методом (аналізатор Roche Cobas). Робота відповідає нормам GCP, GLP та Гельсінської декларації.Результати. Встановлено, що у 93 % випадків СГ супроводжувала важкі поєднані поранення з розвитком гострої гіпоксемічної дихальної недостатності та пневмоній; при опіках — 5,1 %, при спінальних травмах — 1,9 %. У 70 % випадків гіперглікемія посилювалася застосуванням гідропреднізолону. Виражена глікемія (10,1–14,0 ммоль/л) зафіксована у 72,4 % осіб, критична (понад 14,1 ммоль/л) — у 11,9 %, з піковими значеннями до 28,7 ммоль/л. Корекцію проводили інсулінами короткої дії: дробово (80 %) або постійною інфузією (20 %), що було найбільш доцільним при критичних станах.Висновки. Для диференціації гострої стресової гіперглікемії від недіагностованого діабету критично важливим є скринінг HbA1c та використання коефіцієнта стресової гіперглікемії. Світова практика змістила акценти на поміркований контроль (цільовий рівень < 200 мг/дл або 100–180 мг/дл). Своєчасний глікемічний контроль є невід’ємною частиною протишокової терапії. Впровадження HbA1c-орієнтованих протоколів та індивідуалізованої інсулінотерапії мінімізує ризики глюкозотоксичності та покращує загальні хірургічні результати у військовослужбовців.