Search for a command to run...
У статті розглядаються окремі аспекти щодо розуміння проявів віктимності особистості крізь призму сучасної когнітивної психології. Зазначено, що декларативне та процедурне знання сприяє унеможливленню віктимних проявів особистості, підвищує її віктимогенний поріг. З’ясовано, що когнітивні здібності індивіда релевантно впливають на його спроможність ефективно тестувати соціальний простір свого існування. Чим більш здатною до цього є людина, тим більшу гнучкість вона проявляє до впливу віктимогенних чинників. Проте, не завжди декларативне знання сприяє зменшенню віктимогенної вразливості індивіда. Декларативне знання виявляє більшу ефективність у сенсі переходу до імпліцитної форми її зберігання. Саме процедурне знання, що включає навички (моторні, перцептивні, когнітивні та рівень адаптації), попередню підготовку (зрушення в оцінках та перевагах), схильності (класичне та операційне обумовлення) та інші неасоціативні типи репрезентацій (звикання, сенсибілізація тощо) здатне підвищувати віктимну невразливість людини. Але, нерозуміння або ігнорування обставин, у яких трапляються певні віктимні події, збільшує питому вагу декларативного знання, що включає епізодичну та семантичну пам’ять щодо фактів і подій. А, отже, експліцитне та імпліцитне знання виступають у нерозривному зв’язку щодо мінімізації проявів індивідуальної віктимності. Визначено, що з метою підвищення власного віктимогенного порогу варто розумітися не на поведінці тих індивідів, що не реалізували власну віктимність, а на активності тих, які вже реалізували віктимогенну вразливість. Зазначено, що знання про те, як поводила себе жертва у передвіктимній та у віктимній ситуації виявляється релевантним процедурним маркером того, як іншим не варто себе поводити за аналогічних ситуацій, щоб не перетворитися на жертв. Ключові слова: віктимність, декларативне знання, когнітивна психологія, мислення, пам’ять, процедурне знання, увага, уявлення.