Формування міжособистісної та групової взаємодії персоналу в контексті лідерських детермінант управління

обґрунтовано теоретико-методологічні засади розвитку ефективної взаємодії працівників як системного результату управлінського впливу. Схарактеризовано міжособистісну та групову взаємодію, яка виступає не лише соціально-психологічною характеристикою колективу, а й інтегральним показником реалізації лідерського потенціалу керівника та сформованості його управлінських компетентностей. Розкрито сутність лідерських детермінант управління як сукупності поведінкових, комунікативних, мотиваційних та емоційно-регулятивних чинників, що визначають характер координації спільної діяльності, рівень довіри, згуртованості та залученості персоналу. Проаналізовано вплив стилів керівництва, ситуаційної гнучкості, здатності до прийняття управлінських рішень і розвитку емоційного інтелекту на формування продуктивного соціально-психологічного клімату в організації. Акцентовано увагу на тому, що ефективність групової взаємодії зумовлюється не лише формальними управлінськими механізмами, а передусім якістю лідерської поведінки, здатністю керівника до емпатійного сприйняття, конструктивного зворотного зв’язку та підтримки партнерської моделі комунікації. Обґрунтовано доцільність інтеграції компетентнісного та поведінкового підходів у процесі формування управлінського впливу, що забезпечує узгодження індивідуальних і групових цілей та підвищує результативність діяльності організації. Зроблено висновок, що розвиток міжособистісної та групової взаємодії персоналу потребує системного впровадження лідерських практик, орієнтованих на баланс завдань і відносин, що створює передумови для сталого організаційного розвитку та підвищення конкурентоспроможності.